Батьківський лекторій
Курс лекцій
на тему
«Компетентісне батьківство»
ЗМІСТ
- Лекція 1. "Базові поняття"
- Лекція 2. «П'ять шляхів до серця дитини»
- Лекція 3. “Психологічні характеристики домінантної та партнерської сімей”
- Лекція 4. «Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною»
- Лекція 5. «Задоволення потреб дитини — важлива умова її розвитку»
- Лекція 6. «Сходинки розуміння, або як краще любити свою дитину»
- Лекція 7. «Позитивна самооцінка – основа життєвого успіху дитини»
- Лекція 8. «Стилі батьківського виховання»
- Лекція 9. "Умови ефективного виховання в сім'ї"
- Лекція 10. "Спілкування в сім'ї"
- Лекція 11. "Безпечна web країна "
Лекція 1. Базові поняття
Батьки — особи (рідні чи прийомні стосовно дитини), які забезпечують її розвиток, навчання та виховання.
Батьківство — комплекс соціальних, психологічних, медичних та інших умов, які дають родині змогу мати стільки дітей, скільки вона бажає; народжувати лише бажаних дітей та здійснювати їхнє позитивно-орієнтоване виховання
Дитина — людина віком до 18 років.
Компетентність — (лат. сотреtепіо — відповідність, здатність) — психолого-педагогічна риса, що означає силу і впевненість, джерелом яких е відчуття особистої успішності та корисності.
Кампетентнісне батьківство — впевнене виконання батьківських обов'язків, що базується на достатньому рівні психолого-педагогічних знань і вмінні їх доцільно застосовувати.
Сім'я — 1) мала соціальна група, що складається з поєднаних шлюбом чоловіка та жінки, їхніх дітей (своїх або всиновлених), інших осіб, пов'язаних родинними зв'язками подружжям, кровних родичів. Сприяє формуванню особистості з усталеною поведінкою;
2) мала соціальна група суспільства, найважливіша форма організації особистого шлюбу, що базується на подружньому союзі та родинних зв'язках, тобто взаєминах між чоловіком і жінкою, батьками й дітьми (своїми або всиновленими), братами і сестрами іншими родичами, які живуть разом і ведуть спільне господарство;
3) динамічна мала група людей, котрі мешкають разом і пов'язані родинними стосунками (шлюбу, кровної спорідненості, всиновлення, опіки), спільністю формування й задоволення соціально-економічних та інших потреб, взаємною моральною відповідальністю.
Сімейне виховання — 1) більш або менш усвідомлені зусилля старших членів сім'ї, спрямовані на те, щоб молодші відповідали уявленням старших про те, якою повинна бути і стати дитина;
2) система впливів, що спонтанно склалась або була свідомо змодельована, яку дорослі члени родини застосовують з метою формування світогляду і поведінки дітей.
Українські народні прислів'я, приказки про родинні стосунки
1. Найдорожчий клад, як в родині лад.
2.Чоловік і жінка — то єдина спілка.
3. Шануй старших — молодші тебе пошанують.
4. Лаяти батька та матір погано.
5. Не ті батьки, що на світ привели, а ті, що в люди вивели.
6. Годуй діда на печі, бо й сам будеш там.
7. Усе купиш, тільки не тата й маму.
8. Не навчив батько — не навчить і дядько.
9. Шануй батька та Бога — буде тобі всюди дорога.
10. У дитини заболить пальчик, а у мами серце.
11. Який талант у матці, такий і дитятці.
12. Матір не купити, не заслужити.
13. Нема в світі цвіту цвітійшого над маківочкою, нема ж роду ріднішого над матіночки.
14. Жінка для совіту, теща для привіту, матінка рідна лучче всього світу.
15. Куля мине, а материне слово не мине.
16. Добрі діти — вінець, а злі — кінець.
17. Горе з дітьми, горе й без дітей.
18. Добрі діти — потіха, а злі – гризота.
19. Щаслива година, коли заспить вечерю дитина.
20. Малі діти не дають спати, а великі — дихати.
21. Дитину серцем люби, а руками держи.
22. Ледача дитина, котрої батько не вчив.
23. Коли дитину не научиш в пелюшках, не научиш в подушках.
24. Один син — не син, два сина — пів сина, три сини — ото тільки син.
25. Доброму сину не збирай, а ледачому не оставляй.
26. Не збирай сину худоби, а збирай йому розум.
27. Син мій, а розум у нього свій.
28. Коли хочеш з доні молодиці, то держи в їжавих рукавицях.
29. Роби, дочко, так не будеш ликом кожуха шити.
30. Спи, доню, нехай тобі доля росте.
31. Яка мати, така дочка.
32. Який батько, такий син.
Лекція 2. «П'ять шляхів до серця дитини»
Кожна дитина потребує батьківської любові. І батьки повинні навчитися виявляти свою любов до неї. Спілкуючись із дітьми, батьки насамперед мають частіше нагадувати собі таке:
1. Перед вами — діти.
2. Вони поводяться як діти.
3. Буває, що їхня поведінка нервує батьків.
4. Якщо я виконаю свої батьківські обов'язки і любитиму дітей, незважаючи на їхні провини, вони виправляться, коли подорослішають.
5. Якщо я люблю їх незважаючи ні на що, вони відчуватимуть упевненість у собі і мою підтримку.
Дітям необхідна любов батьків — це одна з найголовніших потреб дитини. Висловлювати свою любов дитині батьки можуть через:
• дотик;
• слова заохочення;
• час;
• подарунки;
• допомогу.
Дотик — один із найважливіших проявів любові людини. У перші роки життя дитини необхідно, щоб дорослі брали її на руки, обнімали, гладили по голівці, цілували, садовили її на коліна тощо. Тактильна ласка однаково важлива як для хлопчиків, так і для дівчаток. Тому, коли ви виявляєте свою любов за допомогою ніжних дотиків, поцілунків, цим можна сказати набагато більше, ніж словами «Я тебе люблю».
Слова заохочення. Коли ми хвалимо дитину, ми дякуємо Їй за те, що вона зробила, чого досягла сама. Проте не треба хвалити дитину надто часто, тому що слова втратять усю силу і сенс. Пам'ятайте, що кожна похвала має бути обґрунтованою та щирою. У спілкуванні з дитиною намагайтеся говорити спокійно і м'яко, навіть тоді, коли одне задоволені. Слід менше вимагати від дитини і частіше просити її: «Ти не міг би...», «Може зробиш...», «Мені буде приємно, коли ти...»
Якщо у вас вирвалося грубе зауваження, слід вибачитися перед дитиною. Пам'ятайте, що постійна критика шкодить їй, бо вона аж ніяк не є доказом батьківської любові. Щодня даруйте дитині приємні слова підтримки, заохочення, схвалення, ласки, які свідчитимуть про любов до неї.
Час — це ваш подарунок дитині. Ви нібито кажете їй: «Ти потрібна мені. мені подобається бути з тобою». Іноді діти роблять погані вчинки саме з метою, щоб батьки звернули на них увагу: бути покараним все ж краще, ніж бути забутим. Проводити час разом – значить віддати дитині свою увагу сповна. Форми спільного дозвілля в кожній сім’ї різноманітні: читання казок, бесіда за сімейною вечерею, гра у футбол, ремонт машини, допомога на дачі тощо. І як би ви не були зайняті, хоча б кілька годин на тиждень подаруйте не лише хатнім справам, телевізору, іншим своїм уподобанням, а передусім — своїй дитині.
Подарунок є символом любові тоді, коли дитина відчуває, що батьки дійсно турбуються про неї. Багато батьків використовують подарунки, щоб відкупитися від дитини. Діти, які отримують такі подарунки, починають думати, що любов можна замінити різними речами. Тому пам'ятайте, що річ не в кількості. Не намагайтеся вразити дитину ціною, розмірами і кіль кістю подарунків. Якщо ви хочете віддячити дитині за послугу — це плата, якщо намагаєтесь підкупити її — це хабар. Справжній подарунок дається не в обмін на щось, а просто так. Сюрпризами можуть бути тільки різдвяні подарунки та подарунки до дня народження. Інші подарунки краще вибирати з дітьми, особливо якщо то одяг. Подарунки не обов'язково купувати, можна знаходити, робити самим. Подарунком може стати все, що завгодно: польові квіти, камінчики, чудернацької форми гілочки тощо. Головне — придумати, як його подарувати.
Допомога. Материнство та батьківство — це професії, й дуже нелегкі. З вами укладено контракт принаймні на 18 років; і робочий день у вас ненормований. Щодня діти звертаються до вас із різноманітними проханнями. Завдання батьків — почути ці прохання й відповісти на них. Якщо ми допомагаємо дитині й робимо це з радістю, то душа її наповнюється любов'ю. Якщо батьки бурчать і сварять дитину, така допомога її не радує. Допомагати дітям — не означає повністю обслуговувати їх. Спочатку ми дійсно багато робимо за них. Проте потім, коли вони підростуть, ми мусимо навчити їх усього, щоб і вони допомагали нам.
На кожному етапі розвитку дитини ми використовуємо різні «мови» нашої любові. Тому для батьків важливо обрати саме ту «мову» (дотик, слова заохочення, час, подарунки, допомогу), яка веде до серця дитини.(З книжки Гері Чепмената, Росе Кемпбел «П'ять шляхів до серця дитини»)
Лекція 3. “Психологічні характеристики домінантної та партнерської сімей
Експерти ООН з проблем сім’ї, американські психологи Беррі і Дженей Уанхолд за завданням ООН здійснили спеціальне психологічне дослідження й визначили ознаки домінаторної (тоталітарної) та партнерської (демократичної) сімей. Ми пропонуємо ознайомитися з основними психологічними характеристиками обох типів сімей, подумати не тільки про те, до якого типу сім'ї належить та сім'я, де ви виросли, а й про те, якого типу сім'ю створили ви. Чи є ваша родина малою структурою демократії в серці суспільства? Чи не є ваша сім'я джерелом виховання агресора — людини, яка може легко когось образити, підняти руку на слабшого? .
Характеристики домінаторної (тоталітарної) сім'ї:
• зловживання владою;
• відсутність рівних прав усіх членів родини, особливо дітей;
• наявність у сім'ї суворих правил, які мають примусовий характер;
• кожному члену сім’ї відведено певну роль, одна з них — відповідно до його статі, тобто дівчинці можна і потрібно це і це, а хлопчику — зовсім інше, адже він — хлопчак;
• відсутність розподілу обов'язків, пов'язаних із життям сім'ї;
• економічні «труднощі» не розподілено між членами сім'ї;
• відсутність поваги до особистого життя членів родини та інших людей;
• конфлікти вирішуються за принципом: «один виграв — інший програв»;
• члени сім'ї не беруть участі у прийнятті рішень;
• батьківські обов'язки не розподілено;
• дисципліна підтримується завдяки силі та приниженню;
• зроблені помилки члени сім'ї не визнають і, пробачення не просять;
• опір будь-яким змінам;
• почуття незахищеності від образливих і насильницьких дій;
• аналізу конфліктів, що виникають, не існує;
• майже зовсім відсутні сміх і радість, проте присутній страх.
Отже, домінаторна сім'я — це сім'я, в якій проблеми не обговорюють, правила поведінки кожної особи чітко визначені. Наприклад, жінка зобов'язана відповідати за все домашнє господарство, виховання дітей, а ще й досить часто працювати. А справа чоловіка — принести в сім'ю гроші. Він сам визначає — скільки і коли. Діти не мають жодних прав. Під час розв'язання важливих для сім'ї проблем у них ніхто не питає, що вони думають. Взагалі вони не мають права на особисту думку. Що їм робити в домашньому господарстві, їх теж не питають.
Характеристики партнерської (демократичної) сім'ї:
• кооперативна структура, рівні можливості;
• відсутність секретів і таємниць;
• гнучкі правила розпорядку;
• розподіл економічної відповідальності;
• домашню роботу та обов’язки розподілено на засадах рівноправності;
• повага до особистого життя членів сім'ї;
• основою дисципліни є повага та довіра;
• батьківські обов'язки рівноправно розподілені;
• зроблені помилки члени сім'ї визнають;
• члени сім'ї почуваються в безпеці;
• конфлікти розв'язують; ,
• члени сім'ї беруть на себе відповідальність за проблеми, які виникають;
• сім’я — це джерело радості;
• діти заплановані й бажані.
І от уявімо собі, що ми можемо спокійно поговорити між собою про гроші, про наші батьківські обов'язки, про розподіл домашньої роботи та вибрати для себе те, що ми робитимемо без напруження, подолання внутрішнього спротиву. А ще уявімо, що мати чи батько, які помилково нагримали одне на одного, вибачилися. Підемо ще далі: уявімо, як хтось із батьків вибачився перед дитиною! Дитина цього ніколи не забуде,її повага до батька чи матері зросте. Результатом виховання в партнерській демократичній) сім'ї буде самостійна, впевнена в собі особистість, яка зможе керувати своїм професійним самовизначенням і життям.
Лекція 4. «Рекомендації батькам щодо взаємодії з дитиною»
• Почнемо з того, що відмовимося розглядати дитину як об'єкт виховання. Дитина — це особистість. Вона має право на любов і повагу до себе — такої, якою вона є. Поводитеия з всю треба дбайливо, щоб вона розвипадася в згоді з самою собою. Для цього потрібно передусім, щоб батьки зробили зупинку в своїй життєвій гонитві за манівцями (грошима, кар'єрою, успіхами) і спробували побачити свою дитину та все прекрасне в ній.
• У дитині приховано безліч можливостей і талантів. Для того щоб ввввляти себе, втілювати свої можливоті життя, їй потрібні визнання та підтримка близьких. Віра батьків в обдарованість дитини допомагає їй повірити в себе і виявити здібності.
• Дитинна має бути упевненою в батьківській любові незалежно від своїх сьогоднішніх успіхів і досягнень.
• Формула істинного батьківського прийняття — це не «люблю, тому, що ти хороший», а «люблю, тому, що ти є, люблю такого, який є».
• Спілкуватися з дитиною необхідно на рівних, не принижуючи її гідності, не підвищуючи голосу, не ставлячи її в залежність від вашого стану чи настрою.
• Виробіть для себе правило не оцінювати негативно особистість дитини, а піддавати критиці тільки неправильно здійснену дію або непродуманий вчинок. Наприклад, замість «Ти дуже жадібний хлопчик» можна сказати «Мені шкода, що ти не поділився із сестрою іграшками».
• У спілкуванні з дитиною бажано використовувати не узагальнення: «Ти вічно кидаєш рюкзак де попало, а ситуативні зауваження: «Сьогодні твій рюкзак лежить не на місці». Постійна мова формує образ — «Я» дитини. Краще в постійній формі оцінювати чесноти її особистості, а в тимчасовій — негативні.
• Не порівнюйте дитину з іншими дітьми. Більшість дітей хворобливо. діпх хворобвиво ставиться як до негативних порівнянь, так і до схвалення дій інших дітей, сприймаючи те як нелюбов до себе. Краще порівнювати поведінку дитини з поведінкою вчора, акцентуючи увагу на позитивних моментах.
• Намагайтеся частіше ставити дитину в ситуації, коли вона самостійно робить вибір, довіряйте робити те, що вона може зробити сама. Створюйте сприятливі умови для дитини, щоб вона сама могла домогтись успіху. Це привчає дитину до самостійності, формує віру в себе. Якщо ви використали більшість методів впливу на дитину, а її негативна поведінка повторюється, реагуйте на це нейтрально та неемоційно, уникайте конфлікту з дитиною. Необхідно пам'ятати, що нерідко дитина свідомо припускається поганих вчинків з єдиною метою — домогтись уваги дорослої людини. У цій ситуації дайте відчути, що більш ефективний спосіб привернути до себе вашу увагу — це добре поводитись.
• Зверніть увагу на те, які норми і цінності ви передаєте дитині своєю поведінкою, який приклад ставлення до людей, до життя ви їй показуєте.
Який спосіб взаємодії з дитиною ви оберете — справа вашого смаку, характеру, освіти, але головне — питайте себе частіше: «Якою я хочу бачити свою дитину в майбутньому? Що я можу зробити для того, щоб вона росла в гармонії з собою?»
Шляхи досягнення мети можуть бути різними, але в результаті процесу взаємоспілкуваиня з батьками кожній дитині необхідно отримати самостійність і свободу думки, набути любов до світу і бажання його пізнавати.
Лекція 5. «Задоволення потреб дитини — важлива умова її розвитку»
Особливу роль у формуванні особистості дитини відіграє те, наскільки задоволене її основні потреби — фізіологічні, потреби любові, безпеки і визнання. Якщо ці потреби задоволене повною мірою — дитина росте без особливих труднощів. Деривація, недостатнє задоволення будь-якої з цих потреб перешкоджає формуванню основних структур особистості (почуття особистої гідності, упевненості в собі тощо), які допомагають людині жити в гармонії з собою і довкіллям.
Розгляньмо ці потреби послідовно.
1. Фізіологічні потреби (в їжі, в сенсорній стимуляції). Коли мати годує дитину грудьми, вона не тільки забезпечує нормальне живлення її організму, а й «насичує» його вітальністю, життєвою силою, необхідною для подолання життєвих труднощів". Відсутність грудного молока, штучне харчування може призвести до дефіциту життєстійкості особистості.
Ніжні дотики, мамині пестощі допомагають малюкові відчути себе, пізнати межі свого тіла, яке упродовж життя залишається опорою для самоусвідомлення.
2. Потреба в безумовній любові. Потреба в батьківській любові — справді життєво необхідна потреба маленької людської істоти. Якщо в перші роки життя любов батьків, забезпечу є життя й безпеку дитини, то в процесі дорослішання вона виконує функцію підтримки рівноваги внутрішнього, емоційного і психологічного світу дитини. Вона полягає в тому, щоб бути для когось значущим, посідати певне місце в житті і серці цієї людини. Це потреба в доброму і м'якому ставленні. Це також потреба дитини в тому, щоб у вій бачили її саму, а не когось іншого, щоб не порівнювали ні з якою іншою дитиною. Простіше кажучи, це потреба бути в очах інших людей неповторною й єдиною. Любов і прийняття людиною самої себе залежить від того, наскільки її любили і приймали в дитинстві батьки.
3. Потреба в безпеці. Діти — тендітні істоти. Вони входять у незнайомий світ, складний і небезпечний. Минуть роки, перш ніж вони стануть дорослими, знайдуть і посядуть своє місце в суспільстві.
Всі ці роки вони відчуватимуть потребу в захисті, порятунку від страху і прикрощів. Вони потребують присутності батьків, які не бояться життя, які досить стійкі для того, щоб спокійно прийняти їхні страхи, допомогти їм висловити ці страхи, навчитися дивитися в обличчя труднощам. Дітям потрібно відчувати опору в своїх рідних.
4. Потреба в повазі або визнанні. Для того щоб почуватись упевнено, відчувати свою корисність і значущість, дитині необхідно, щоб хтось схвалював й дії, визнавав досягнення, вірив у її можливості.
Важливо зазначити, що незадоволена в дитинстві потреба стає основною мотиваційною силою дорослої особистості. Наприклад, людина, позбавлена в дитинстві контакту з матір'ю, її турботи і захисту, постійно шукає захищеності в навколишньому світі: стабільній роботі, в сім'ї, у придбанні страховки і таке інше. Невизначені ситуації вона переживає надто болісно, оскільки вони нагадують дитячу травму. Вона постійно прагне заповнити дефіцит почуття впевненості.
Отже, як було зазначено, уявлення дитини про себе формуються внаслідок взаємодії з дорослими, передусім значущими і небайдужими. Близьке оточення є для дитини дзеркалом, в якому вона бачить себе, завдяки якому починає себе розуміти.
Оскільки батьки є авторитетом для дитини, їхня думка особливо не піддається критиці, багато з того, що вони кажуть на адресу дитини, автоматично стає частиною її особистості, її уявленнями про себе.
Лекція 6. «Сходинки розуміння, або як краще любити свою дитину»
1. Значення батьків у розвитку особистості дитини переоцінити неможливо. Батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід, знання про себе і про світ. З батьківської подачі діти засвоюють поняття про Добро і Зло. Під впливом батьків формується основна структура особистості — система уявлень і ставлень до «Я» (себе), до людей, до світу, яка багато в чому визначає характер і поведінку людини.
Ставлення матері до своєї дитини, ще до її появи на світ, може вплинути на майбутній розвиток особистості. Коли дитина перебуває в утробі матері, між нею і мамою існує не тільки фізіологічний, а й психологічний зв'язок. Вона відчуває стани та ставлення матері, особливо ті, що пов'язані з нею: хоче вона її чи ні, любить чи ні. Вона відчуває також настрій мами: радість, страх, тривогу тощо. Багато з того, що дитина відчуває у внутрішньоутробному стані, відображається на її розвитку. Зрозуміло, що дитина, яку хотіли і любили ще до появи на світ, поводитиметься інакше, ніж та, на яку не звертали уваги і якій уже тоді доводилося захищатися від негативного впливу батьків і оточення.
Дитина народжується беззахисною, безпорадною і залежною. У неї немає ні здатності керувати собою, ні стійкості і сили зустріти життя. Єдиним орієнтиром, необхідним для формування образу самої себе і навколишнього світу, є ставлення до неї близьких, їхні реакції на неї. Вона приймає все, що адресує їй світ — чи то усмішка, ласкаве слово, чи незадоволений погляд, докір. Оскільки маленька людина не має слів для того, щоб оформити свої переживання. Її реакції на ставлення близьких виливаються в почуттях. Ці почуття «записуються» в її внутрішньому світі, поповнюють сховище даних про себе і про світ. Переживання перших років життя накладають відбиток на все подальше життя людини.
2. Якщо спілкування з батьками має позитивний емоційний фон, дитину люблять безумовно, приймають з усіма її «плюсами» і «мінусами», вона знає і відчуває це навіть тоді, коли батьки виказують невдо волення її поведінкою чи карають. У неї закладаєтьсі почуття цінності свого «Я», упевненості в собі. Доброзичливий до неї світ вона сприймає як безпечне і стабільне місце, а людей як надійних і дбайливих, з'являється почуття довіри до оточення. Упевненість і довіра допомагають малюкові виявляти себе, .ставати самим собою. Ставши дорослою, така дитина любитиме себе та інших, житиме в злагоді з собою і світом. -
Однак батьки можуть бути емоційно холодними, відчуженими, незрілими, ве здатними на любов або такими, що не надають їй значення. Відчуження й байдужість батьків породжують у дитини відчуття нікчемності, непотрібності, меншовартості. На основі цих переживань розвивається банальна тривога — почуття безпорадності й самотності в світі, який уявляється ворожим. Це почуття порушує правильне уявлення дитини про себе, закладає основу комплексу неповноцінності. У майбутньому вона, найімовірніше, виявлятиме або агресію, ворожість, авторитарність у ставленні до оточення, або плаксивість, залежність, нерішучість, відчуженість, закритість від людей.
Є сім'ї, в яких батьки буквально «загодовують» дитину любов'ю, оточують надмірною опікою, шануванням, захопленням, виконують найменші примхи. Приймаючи безмежну любов і відчуваючи свою надцінність незалежно від своїх реальних: якостей, дитина стає себелюбною, егоїстичною, вимогливою до інших, але не до себе. Виростаючи, вона виявляє «власницький» характер: інші повинні належати тільки ЇЙ, задовольняти тільки ЇЇ потреби, так само, як раніше це робили батьки.
3. У психології існує таке поняття як умовна любов, за якої дитина отримує ніжність і ласку як нагороду тоді, коли батьки нею задоволені. Дитину люблять «за щось», приймають тільки тоді, коли вона поводиться відповідно до вимог і очікувань батьків, коли слухняна і подає надії на успішне майбутнє. За таких умов дитина стикається з тим, що батьки цінують одні й відкидають інші прояви її особистості. Одним з несприятливих наслідків такого ставлення є установка: «Любов потрібно заслужити покірною поведінкою», яка в дорослої людини виявиться рисами конформності, залежності від інших, надмірною поступливістю. Така дитина пригнічує свою індивідуальність заради отримання визнання й любові інших людей, боїться сказати «ні», дозволяє іншим «експлуатувати» себе, оскільки вважає, що любити її можна лише за щось. Наприклад, за чуйність, за гарні оцінки чи за перемогу на спортивних змаганнях. Згодом у неї розвивається високий рівень тривожності через постійне прагнення догодити дорослим і «заслужити» їхню любов. Це разом із неможливістю відповідати часто завищеним вимогам дорослих формує комплекс неповноцінності, вразливість до зовнішніх впливів і, врешті-решт, життєву неуспішність. Отже, для досягнення позитивних результатів у вихованні батьки мають прагнути:
• пізнати свою дитину через увагу до неї, через зацікавлене емоційне спілкування з нею;
• полюбити її безумовною любов'ю, просто за те, що вона є, й не боятися виказувати свою любов;
• прагнути зрозуміти свою дитину, її потреби і проблеми, частіше розпитуючи про справи і сподівання;
• підтримувати ініціативи, допомагати дитині долати перешкоди на шляху її життєвої самореалізащї й розвитку.
Лекція 6. «Сходинки розуміння, або як краще любити свою дитину»
1. Значення батьків у розвитку особистості дитини переоцінити неможливо. Батьки складають перше оточення дитини, в якому вона здобуває важливий життєвий досвід, знання про себе і про світ. З батьківської подачі діти засвоюють поняття про Добро і Зло. Під впливом батьків формується основна структура особистості — система уявлень і ставлень до «Я» (себе), до людей, до світу, яка багато в чому визначає характер і поведінку людини.
Ставлення матері до своєї дитини, ще до її появи на світ, може вплинути на майбутній розвиток особистості. Коли дитина перебуває в утробі матері, між нею і мамою існує не тільки фізіологічний, а й психологічний зв'язок. Вона відчуває стани та ставлення матері, особливо ті, що пов'язані з нею: хоче вона її чи ні, любить чи ні. Вона відчуває також настрій мами: радість, страх, тривогу тощо. Багато з того, що дитина відчуває у внутрішньоутробному стані, відображається на її розвитку. Зрозуміло, що дитина, яку хотіли і любили ще до появи на світ, поводитиметься інакше, ніж та, на яку не звертали уваги і якій уже тоді доводилося захищатися від негативного впливу батьків і оточення.
Дитина народжується беззахисною, безпорадною і залежною. У неї немає ні здатності керувати собою, ні стійкості і сили зустріти життя. Єдиним орієнтиром, необхідним для формування образу самої себе і навколишнього світу, є ставлення до неї близьких, їхні реакції на неї. Вона приймає все, що адресує їй світ — чи то усмішка, ласкаве слово, чи незадоволений погляд, докір. Оскільки маленька людина не має слів для того, щоб оформити свої переживання. Її реакції на ставлення близьких виливаються в почуттях. Ці почуття «записуються» в її внутрішньому світі, поповнюють сховище даних про себе і про світ. Переживання перших років життя накладають відбиток на все подальше життя людини.
2. Якщо спілкування з батьками має позитивний емоційний фон, дитину люблять безумовно, приймають з усіма її «плюсами» і «мінусами», вона знає і відчуває це навіть тоді, коли батьки виказують невдо волення її поведінкою чи карають. У неї закладаєтьсі почуття цінності свого «Я», упевненості в собі. Доброзичливий до неї світ вона сприймає як безпечне і стабільне місце, а людей як надійних і дбайливих, з'являється почуття довіри до оточення. Упевненість і довіра допомагають малюкові виявляти себе, .ставати самим собою. Ставши дорослою, така дитина любитиме себе та інших, житиме в злагоді з собою і світом. -
Однак батьки можуть бути емоційно холодними, відчуженими, незрілими, ве здатними на любов або такими, що не надають їй значення. Відчуження й байдужість батьків породжують у дитини відчуття нікчемності, непотрібності, меншовартості. На основі цих переживань розвивається банальна тривога — почуття безпорадності й самотності в світі, який уявляється ворожим. Це почуття порушує правильне уявлення дитини про себе, закладає основу комплексу неповноцінності. У майбутньому вона, найімовірніше, виявлятиме або агресію, ворожість, авторитарність у ставленні до оточення, або плаксивість, залежність, нерішучість, відчуженість, закритість від людей.
Є сім'ї, в яких батьки буквально «загодовують» дитину любов'ю, оточують надмірною опікою, шануванням, захопленням, виконують найменші примхи. Приймаючи безмежну любов і відчуваючи свою надцінність незалежно від своїх реальних: якостей, дитина стає себелюбною, егоїстичною, вимогливою до інших, але не до себе. Виростаючи, вона виявляє «власницький» характер: інші повинні належати тільки ЇЙ, задовольняти тільки ЇЇ потреби, так само, як раніше це робили батьки.
3. У психології існує таке поняття як умовна любов, за якої дитина отримує ніжність і ласку як нагороду тоді, коли батьки нею задоволені. Дитину люблять «за щось», приймають тільки тоді, коли вона поводиться відповідно до вимог і очікувань батьків, коли слухняна і подає надії на успішне майбутнє. За таких умов дитина стикається з тим, що батьки цінують одні й відкидають інші прояви її особистості. Одним з несприятливих наслідків такого ставлення є установка: «Любов потрібно заслужити покірною поведінкою», яка в дорослої людини виявиться рисами конформності, залежності від інших, надмірною поступливістю. Така дитина пригнічує свою індивідуальність заради отримання визнання й любові інших людей, боїться сказати «ні», дозволяє іншим «експлуатувати» себе, оскільки вважає, що любити її можна лише за щось. Наприклад, за чуйність, за гарні оцінки чи за перемогу на спортивних змаганнях. Згодом у неї розвивається високий рівень тривожності через постійне прагнення догодити дорослим і «заслужити» їхню любов. Це разом із неможливістю відповідати часто завищеним вимогам дорослих формує комплекс неповноцінності, вразливість до зовнішніх впливів і, врешті-решт, життєву неуспішність. Отже, для досягнення позитивних результатів у вихованні батьки мають прагнути:
• пізнати свою дитину через увагу до неї, через зацікавлене емоційне спілкування з нею;
• полюбити її безумовною любов'ю, просто за те, що вона є, й не боятися виказувати свою любов;
• прагнути зрозуміти свою дитину, її потреби і проблеми, частіше розпитуючи про справи і сподівання;
• підтримувати ініціативи, допомагати дитині долати перешкоди на шляху її життєвої самореалізащї й розвитку.
Лекція 7. «Позитивна самооцінка – основа життєвого успіху дитини»
Позитивна самооцінка — основа життєвого успіху дитини самооцінка, оцінка своїх можливостей і перспектив спочатку складається на основі оцінок і ставлення батьків. Надалі дитина, сама того не усвідомлюючи. діє відповідно до батьківських прогнозів. Наприклад, твердження батька: «З тебе нічого путнього не вийде!» може запрограмувати дитину на поразку в житті. Висока самооцінка сприяє особисгісному зростанню, самоствердженню дитини. Занижена або завищена заважає розкриттю індивідуальності, сприяє формуванню комплексів (неповноцінності, переваги).
У сім'ях, в яких позитивно оцінюють особистість дитини, виявляють віру в її можливості, звертають увагу на досягнення, не перебільшуючи їх при цьому, поважають її думку, надають підтримку, у неї формується висока самооцінка. Рівень домагань такої дитини, те, на що вона претендує в житті, те, чого прагне досягнути, відповідає її можливостям. У майбутньому вона зможе ставити перед собою конкретні завдання і виконувати їх.
Дитина із заниженою самооцінкою зростає в сім'ї, де байдужі до неї, втручаються в її життя тоді, коли виникають проблеми, зокрема з успішністю, а зазвичай мало цікавляться заняттями і переживанями своєї дитини. Негативно відгукуючись про дитину, акцентуючи увагу на її помилках і поразках, порівнюючи з іншими, успішними дітьми, батьки формують негативне самоспринятя. Дитина з низькою самооцінкою не претендує на багато що в житті – ні в теперішніму часі, ні в майбутньому, не ставить перед собою внсокої мети, оскільки не впевнена, що зможе її досягнути, постійно сумнівається у своїх можливостях, які в реальності вищі ніж вона передбачає. Вірджинія Сатир, відомий сімейний психолог; стверджувала, що всі болі людини, її проблеми і навіть злочини - все це результат низької самооцінки, яку люди не змогли ні усвідомити, ні змінити.
Завищена самооцінка формується тоді, коли дитину виховують за принципом кумира сім’ї, постійно похвалюють її, вважають винятковою,чекають від неї високих результатів, орієнтують на першість в усьому. Виростаючи, така дитина багато чекає від життя: популярності, матеріального достатку. Однак не вміє співвідносити свої можливості з вимогами ситуацій. Розраховано тільки ва успіх, вона переживає невдчі як життєву трагедію.
Вплив батьків на становленя особистості дитини відбувається не тільки прямим, а й опосередкованим способом. Багато хто з психологів вважає що особистість формується шляхом навчання та ідентифікації (оточення) зі значущшими людьми. У нормі дівчатка ідентифікують себе з мамою, а хлопчики – з татом. Наслідком ідентифікації є інтроекція, тобто «вбирання» в себе цінностей, установок, рис характеру когось із батьків дитина засвоює його способи поведінки, тобто починає поводитися подібним чином. Спостерігаючи за поведінкою близьких дорослих, дитина вчиться бути чуйною, альтруїстичною, чи, навпаки – агресивною, злою. Ставлення батьків до сусідів, друзів, до роботи, грошей фіксується в сфері психіки дитини, чого вона не усвідомлює, але поступово це стає її ставленням. Система цінностей і норм поведінки формується через спостереження й моделювання поведінки батьків. Однак не треба вважати, що дитина – це «чишта дошка», на якій під вплавом соціуму «пишуться » характеристики осбистості.
Дитина народжується з генетично заданими властивостями, що складаютьоснову її індивідуальності. Базові властивості особистості, які називаютьтемпераментом, обумовлюютьіндивідуальний спосіб реагування (поведінки) дитини, особливості її емоційної сфери.
Подібно до дерева, особистість дитини залежить від середовища свого зростання. Звичайно, діти можуть «рости» і в несприятливих умовах, бо сила життя нездоланна, але при цуьому є ймовірність, що зростання їх піде «не в тому напрямі» і особистість буде дисгармонійною.
Лекція 8. «Стилі батьківського виховання»
(За Маккобі і Мартін (Makkobi, Martin, 1983)
Стиль батьківської поведінки
Рівень контролю і теплоти
Характеристика дій батьків
Авторитетний – спосіб дій батьків, який відрізняється твердим контролем за дітьми;
водночас батьки заохочують спілкування та обговорення в сімейному колі правил поведінки, встановлених для дитини.
Високий рівень контролю.
Теплі стосунки.
1. Визнають і заохочують автономію своїх дітей.
2. Відкриті для спілкування та обговорення з дітьми встановлених правил поведінки; допускають зміни своїх вимог у розумних межах.
3. Діти чудово адаптовані: впевнені у собі, вони добре вчаться в школі й наділені високою самооцінкою.
Авторитарний – спосіб дій батьків, який відрізняється підкоренням своєї поведінки жорстким правилам і нав`язуванням цих правил дітям, а також відлученням дітей від процесу прийняття рішень.
Високий рівень контролю.
Холодні стосунки.
1. Віддають накази і чекають, що вони будуть чітко виконані.
2. Закриті для постійного спілкування з дітьми; встановлюють жорсткі вимоги і правила, не допускають їх обговорення, дозволяють дітям лише незначною мірою бути незалежними від них.
3. Їхні діти, як правило, замкнуті, боязливі, дратівливі: дівчатка переважно залишаються пасивними і залежними протягом підліткового та юнацького віку; хлопчики можуть стати агресивними.
Ліберальний – спосіб дій батьків, який відрізняється майже абсолютною відсутністю контролю за дітьми за добрих, теплих стосунків із ними.
Низький рівень контролю.
Теплі стосунки.
1. Слабко чи зовсім не регламентують поведінку дітей; безумовна батьківська любов.
2. Відкриті для спілкування з дітьми, однак комунікація переважно спрямована від дитини до батьків; батьки не встановлюють якихось обмежень.
3. Діти схильні до непокори та агресивності; при сторонніх поводяться неадекватно й імпульсивно, невимогливі до себе; в окремих випадках діти стають активними, рішучими, творчими людьми.
Індиферентний – спосіб дій батьків, характерний відсутністю інтересу до виконання батьківських обов`язків.
Низький рівень контролю.
Холодні стосунки.
1. Не встановлюють для дітей жодних обмежень; байдужі до власних дітей.
2. Закриті для спілкування; через свої проблеми в них не залишається часу для виховання дітей.
3. Якщо байдужість батьків поєднана з ворожістю, дитина дає волю своїм найбільш руйнівним імпульсам і схильна до деліквентної ( узалежненої) поведінки.
Лекція 9. «Умови ефективного виховання в сім'ї»
1. Мікроклімат здорових стосунків між усіма членами родини
Це насамперед правильна організація сімейного життя, яка складається з культури побуту, діяльності, спілкування. Це повага, доброзичливість у стосунках, що стосується всіх членів родини. А найперше — це любов. В. Сухомлинський писав: «Людину ми створюємо любов'ю — любов'ю батька до матері й матері до батька, любов'ю батька і матері до людей, глибокою вірою в красу та гідність людини. Прекрасні діти виростають у тих сім'ях, де батько й мати по-справжньому люблять одне одного і в той же час люблять та поважають людей». Тож якщо дитина з раннього віку є свідком справжньої людської любові й поваги, то цей кращий зразок моральності вона бере за основу свого майбутнього сімейного життя.
2. Позитивний приклад батьків. Вирішальну роль у сімейному вихованні має поведінка дорослих. А. Макаренко з цього приводу зазначав: «Не думайте, що ви виховуєте дитину тільки тоді, коли з нею розмовляєте чи повчаєте її, чи караєте її. Ви виховуєте її в кожен момент вашого життя, навіть тоді, коли вас немає вдома. Як ви одягаєтесь, як ви розмовляєте з іншими людьми і про інших людей, як ви радієте чи сумуєте, читаєте газету — все це має для дитини велике значення. Тому вимогливість і контроль за кожним своїм кроком мають бути в дорослих на першому плані, бо неможливо сформувати повноцінну особистість, не даючи їй позитивного прикладу для наслідування. Адже тільки особистість може впливати на особистість, тільки характером можна формувати характер». Нагадаймо думку А. Макаренка, який зазначав, що головні основи виховання закладаються до п'яти років; після п'яти вже буде перевиховання, а перевиховувати набагато складніше. Це доведено практикою. В результаті досліджень встановлено, що чим менша дитина, тим більше приклад дорослих впливає на її поведінку. І якщо особистий приклад батьків є транслятором позитивної інформації, для дітей та викликає адекватну реакцію—можна сподіватися на успіх.
3. Авторитет батьків. Родинне виховання — справа дуже серйозна. Тому батьки, які хочуть по-справжньому виховати своїх дітей, повинні мати в них авторитет. Авторитет має бути справжнім, щирим, базуватися на правильній організації сімейного життя, де не може бути дрібниць, бо все є важливим. До речі, А. Макаренко в «Лекціях про виховання дітей» застеріг від цілого ряду фальшивих авторитетів, які, на жаль, інколи мають місце і в наш час (придушення, чванство, педантизм, підкуп тощо). Батьківський авторитет має ґрунтуватися на загальній ерудиції й обізнаності, відповідальності у всьому, любові, зацікавленості справами дітей тощо.
4. Достатній рівень педагогічної культури батьків. Це передусім педагогічні знання, які допоможуть глибше пізнавати дитину, розуміти її потреби, визначили ознаки домінаторної (тоталітарної) та партнерської (демократичної) сімей. Ми пропонуємо ознайомитися з основними психологічними характеристиками обох типів сімей, подумати не тільки про те, до якого типу сім'ї належить та сім'я, де ви виросли, а й про те, якого типу сім'ю створили ви. Чи є ваша родина малою структурою демократії в серці суспільства? Чи не є ваша сім'я джерелом виховання агресора — людини, яка може легко когось образити, підняти руку на слабшого? .
Характеристики домінаторної (тоталітарної) сім'ї;.
• зловживання владою;
• відсутність рівних прав усіх членів родини, особливо дітей;
• наявність у сім'ї суворих правил, які мають примусовий характер;
• кожному члену сім’ї відведено певну роль, одна з них — відповідно до його статі, тобто дівчинці можна і потрібно це і це, а хлопчику — зовсім інше, адже він — хлопчак;
• відсутність розподілу обов'язків, пов'язаних із життям сім'ї;
• економічні «труднощі» не розподілено між членами сім'ї;
• відсутність поваги до особистого життя членів родини та інших людей;
• конфлікти вирішуються за принципом: «один виграв — інший програв»;
• члени сім'ї не беруть участі у прийнятті рішень;
• батьківські обов'язки не розподілено;
• дисципліна підтримується завдяки силі та приниженню;
• зроблені помилки члени сім'ї не визнають і, пробачення не просять;
• опір будь-яким змінам;
• почуття незахищеності від образливих і насильницьких дій;
• аналізу конфліктів, що виникають, не існує;
• майже зовсім відсутні сміх і радість, проте присутній страх.
Отже, домінаторна сім'я — це сім'я, в якій проблеми не обговорюють правила поведінки кожної особи чітко визначені. Наприклад, жінка зобов'язана відповідати за все домашнє господарство, виховання дітей, а ще й досить часто працювати. А справа чоловіка—принести в сім'ю гроші. Він сам визначає — скільки і коли. Діти не мають жодних прав. Під час розв'язання важливих для сім'ї проблем у них ніхто не питає, що вони думають. Взагалі вони не мають права на особисту думку. Що їм робити в домашньому господарстві, їх теж не питають.
Характеристики партнерської (демократичної) сім'ї:
• кооперативна структура, рівні можливості;
• відсутність секретів і таємниць;
• гнучкі правила розпорядку;
• розподіл економічної відповідальності;
• домашню роботу та обов'язки розподілено на засадах рівноправності;
• повага до особистого життя членів сім'ї;
• основою дисципліни є повага та довіра;
• батьківські обов'язки рівноправно розподілені;
• зроблені помилки члени сім'ї визнають;
• члени сім'ї почуваються в безпеці;
• конфлікти розв'язують;
• члени сім'ї беруть на себе відповідальність за проблеми, які виникають;
• сім'я—це джерело радості;
• діти заплановані й бажані.
І от уявімо собі, що ми можемо спокійно поговорити між собою про гроші, про наші батьківські обов'язки, про розподіл домашньої роботи та вибрати для себе те, що ми робитимемо без напруження, подолання внутрішнього спротиву. А ще уявімо, що мати чи батько, які помилково нагримали одне на одного, вибачилися. Підемо ще далі: уявімо, як хтось із батьків вибачився перед дитиною! Дитина цього ніколи не забуде, її повага до батька чи матері зросте. Результатом виховання в партнерській демократичній) сім'ї буде самостійна, впевнена в собі особистість, яка зможе керувати своїм професійним самовизначенням і життям.
Лекція 10. «Спілкування в сім’ї»
Сім'я, родина — найвища цінність на Землі, яка робить життя кожної людини щасливим, повноцінним, плідним. Але батьки мають усвідомити, що вони виконують важливу соціальну роль, адже кожна повноцінна родина є фундаментом здорового суспільства. М.Стельмахович розглядає родину як перше соціальне й емоційне мікросередовище, у якому розвивається та виховується людина з моменту її народження. Виховний феномен, як і саму сім'ю, нічим замінити не можна. Василь Сухомлинський писав: «У сім'ї, образно кажучи, закладається коріння, з якого виростає пагін, і гілки, і квітки, і плоди. Сім'я — це джерело, водами якого живиться повноводна річка нашої держави».
Досвід переконує, що ніякі виховні заклади, навіть найкращі, не можуть виконувати роль, яку відіграє сім'я у вихованні дітей, не можуть ефективно функціонувати без участі й допомоги сім'ї, без взаємодії з батьками.
Саме родина вводить людину у світ соціальних відносин. Родина залишається тією вічною цінністю, що створює для людини порівняно незалежне від соціальних катаклізмів середовище, атмосферу психологічної захищеності. Вона допомагає подолати життєві випробування, дає реальну підтримку, вселяє віру у власні сили і краще майбутнє.
Дитина водночас виступає і об'єктом, і суб'єктом спілкування — з одного боку, вона відчуває на собі вплив оточення, а з іншого — сама певним чином впливає на нього. Це дозволяє вченим стверджувати, що спілкування — особливий вид діяльності, який є неодмінною умовою формування особистості.
Згідно з теорією Л. Виготського, психічний розвиток дитини від самого народження визначається соціальними закономірностями; найважливіше місце у взаємодії людини з навколишньою дійсністю займає спілкування. Вчений зазначає: «...Спілкування з дорослими є основним шляхом виявлення особистої активності дитини...»
Зміни в суспільстві, які відбулися, дали нам прискорену фізіологічну дорослість (акселерацію), значну поінформованість, більш високу матеріальну забезпеченість батьків частини дітей, збільшення кількості малодітних сімей, високий освітній рівень батьків і їхню високу соціальну активність. Усе це негативно вплинуло на виховний процес у сім'ї. У частини дітей з цих причин громадянське становлення відбувається зі значним запізненням, для багатьох із них характерні політична наївність, споживацьке ставлення до життя, прагматизм.
Із плином часу проблеми сімейного виховання ускладнюються. Збільшилася кількість дітей, які тривалий час залишаються без догляду дорослих, батьків та вихователів. Це пояснюється тим, що нині родина переживає важкі часи — ідеологічну та професійну переорієнтацію, пошуки нової роботи, визначення нових життєвих пріоритетів, а також нерозвиненість соціальних інститутів.
У нинішніх соціальних умовах (прискорений ритм нашого життя, справи, робота, потік інформації, домашні клопоти) стає помітним брак спілкування дорослих з дітьми в сім'ї. Батьки причиною цього називають відсутність вільного часу. Хоча діти вважають, що час для спілкування з ними батьки, якщо бажають, можуть знайти.
Сьогодні духовні контакти батьків і дітей різного віку відчувають значний голод безпосереднього спілкування, яке не замінять ні екран телевізора, ні друзі, ні музика. Далі вчений наголошує, що слід постійно цікавитися справами і проблемами дітей, бо дефіцит спілкування, який сьогодні виникає між батьками й дітьми, спричиняє важкі психологічні наслідки. Виховна функція може бути успішно реалізована лише в благополучній сім'ї, де приділяється увага спілкуванню, а не тільки матеріальному забезпеченню дітей.
В окремих сім'ях виявлені такі недоліки спілкування батьків з дітьми, як конфліктність, наявність психологічних бар'єрів у спілкуванні, обмеженість його змісту.
Величезне значення для сімейного виховання мають загальна ерудиція батьків, їхнє вміння (і здатність) стати для дитини спочатку джерелом інформації про все, що її оточує, а згодом надійним провідником у світ знань, людських взаємин. Якщо батьки не дбають про постійне збагачення своїх знань, про розширення свого досвіду, то дитина, підростаючи, засвоїть поблажливо-зневажливе ставлення до них, і тоді, батьки, на жаль, втратять авторитет, на який спиралась традиційна педагогіка українців.
Батькам необхідно мати чіткий світогляд, широку ерудицію, уміти відповісти собі й дитині на найважливіші питання, що хвилюють усіх, — про людське буття, його сенс, про навколишній світ, державний устрій, про Батьківщину, про місце людини в суспільстві.
Саме приклад батьків переконує дитину, що знання є способом пояснення її власного життя, що сьогоднішнє незнання — не недолік, а стимул для подальшого навчання. Нерідко широкий освітній світогляд, здатність відповісти на дитячі запитання стають основою авторитету батьків. Тому так важливо для них не зупинятись у процесі пізнання, а наполегливо працювати над собою.
Система родинно-сімейного виховання настільки важлива в житті кожної людини й усієї планети, що Генеральна Асамблея ООН оголосила 1994 рік Міжнародним роком сім'ї, визначила спільну для всіх країн тему: «Всі ми — одна родина». Генеральна Асамблея ООН постановила, що, починаючи з 1994 року, 15 травня щорічно буде відзначатися Міжнародний день родини, підкресливши цим величезне значення сім'ї у фізичному і духовному становленні особистості й суспільства.
Багато я навчився у своїх наставників, ще більше у своїх товаришів, а ще більше у своїх учнів.
Талмуд
Людина повинна сама виробляти максими своєї поведінки. Здійснюючи моральне виховання, слід уже в ранньому віці заохочувати до пошуків відповідей на те, що добре, а що погано.
Й. Кант
Усі перемоги починаються з перемоги над собою.
Народна мудрість
